По популярності
Засоби, що впливають на сечостатеву систему та статеві гормони
687 препаратів
Протимікробні та антисептичні засоби, що застосовуються в гінекології
Склад вагінальної мікробіоти значною мірою залежить від стану організму жінки загалом і дуже динамічно реагує на будь-які зміни. Основні зміни вагінальної мікробіоти протягом життя жінки здебільшого відбуваються в перехідні періоди, такі як статеве дозрівання, менопауза та вагітність, у той час як щоденні коливання мікробного складу, що спостерігаються у незалежних культуральних дослідженнях, швидше за все, є результатом повсякденної життєдіяльності та поведінки.
Вагінальна мікробіота жінок репродуктивного віку поділяється як мінімум на 5 різних типів залежно від співвідношення мікроорганізмів. У 4 із цих типів мікробіоти переважають Lactobacillus, що продукують молочну кислоту, у той час як п'ятий зазвичай складається з анаеробів та суворих анаеробів та іноді асоційований з появою симптомів вагінального дисбактеріозу. Склад вагінальної мікробіоти змінюється протягом усього життя жінки — при народженні, у період статевого дозрівання, у репродуктивному віці та з настанням менопаузи.
Вагінальна мікробіота раннього дитинства включає різні анаероби, дифтероїди, коагулазонегативні стафілококи та кишкову паличку, у той час як у жінок у період постменопаузи часто відзначається часткова або повна ерадикація Lactobacillus spp., що пов'язано зі зниженням рівня естрогену, який контролюює глікоген, що прямо чи опосередковано забезпечує підтримку Lactobacillus spp. (Smith S.B, 2017).
Особливість піхви полягає в тому, що всмоктування лікарських засобів через її слизову оболонку є низьким. Це дозволяє застосовувати антибактеріальні та антисептичні препарати локально, створюючи необхідну концентрацію діючої речовини без системного впливу на організм жінки.
У гінекологічній практиці застосовуються антибактеріальні препарати широкого спектра, до яких чутливі збудники генітальних інфекцій. Cеред діючих речовин представлені натаміцин, метронідазол, кліндаміцин, кетоконазол, хлоргексидину біглюконат, повідон-йод та ін. Препарати випускаються у таблетках для перорального прийому, а також у формах, зручних для місцевого застосування: супозиторії, песарії, крем вагінальний тощо.
Також виробляють комбіновані препарати для вагінального застосування, до складу яких входять антибактеріальні та протигрибкові діючі речовини у поєднанні з преднізолоном, що забезпечує додатковий протизапальний ефект.
Інші гінекологічні засоби
Тяжкі ускладнення в післяпологовий період зазвичай виникають після значної крововтрати (зокрема післяпологової кровотечі — ППК). Більшості ускладнень, пов'язаних із ППК, можна було б уникнути за допомогою профілактичного застосування утеротоніків у третьому періоді пологів (тобто у період між народженням дитини та повним вигнанням плаценти).
Для ефективної профілактики ППК Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) рекомендує застосовувати такі утеротоніки:
- окситоцин;
- карбетоцин;
- мізопростол;
- ергометрин/метилергометрин;
- фіксована комбінація окситоцину та ергометрину (Рекомендації ВООЗ, 2018).
Проте в Україні представлені такі утеротоніки, як метилергометрину малеат та динопростон. Останній застосовується місцево (ендоцервікально) як один з методів індукції пологової діяльності (Компендіум, 2022).
У той же час надмірна скорочувальна активність міометрію може стати перешкодою для нормального виношування вагітності, призвести до викидня та передчасних пологів. Для запобігання подібним ускладненням застосовують селективний β2-симпатоміметик гексопреналіну сульфат (Компендіум, 2022).
Гормони статевих залоз та препарати, що застосовуються при патології статевої сфери
У практичній медицині застосовується велика кількість різноманітних препаратів, які впливають на гормональний статус, зокрема, статевої сфери. Усі ці препарати можна поділити на такі класи:
- андрогени;
- естрогени;
- гестагени;
- гормональні контрацептиви;
- гонадотропіни (застосовують для стимуляції овуляції);
- антиандрогени;
- антигонадотропні препарати;
- модулятори прогестеронових рецепторів;
- інгібітори пролактину;
- гомеопатичні препарати.
Для кожного із цих препаратів існують суворо затверджені показання та протипоказання. Тому навіть підбір контрацептивних препаратів на тлі повного здоров'я має здійснювати лікар.
Засоби, що застосовуються в урології
Лікування пацієнтів із сечокам'яною хворобою
Камені (конкременти) у нирках є мінеральними відкладеннями в ниркових чашках та мисках, що лежать вільно або зафіксовані до ниркових сосочків. Утворення конкрементів у нирках поширене серед пацієнтів різних вікових груп з частотою до 14,8%, а частота рецидивів досягає 50% протягом перших 5 років після першого епізоду утворення конкрементів.
Лікування пацієнтів із сечокам'яною хворобою еволюціонувало від відкритої хірургічної літотомії до мінімально інвазивних ендоурологічних методів терапії, що призвело до зниження захворюваності пацієнтів, покращення показників відсутності конкрементів та покращення якості життя. Проте запобігання рецидиву вимагає поведінкових та харчових втручань, а також фармакологічного лікування, специфічного для типу конкременту:
- рецидивні кальцієві конкременти. Хоча профілактика утворення нових кальцієвих конкрементів можлива, фармакологічного лікування, здатного розчинити наявні кальцієві конкременти, не існує. Застосування препаратів лимонної кислоти (таких як цитрат калію) сприяє посиленню цитратурії, внаслідок чого знижується інтенсивність кристалізації кальцію у сечовивідних шляхах;
- уратні конкременти. Щоб запобігти утворенню уратних конкрементів, необхідно знизити концентрацію сечової кислоти в сечі. Цього можна досягти за рахунок збільшення об'єму сечі (>2 л на добу), підвищення рН сечі приблизно до нейтрального (близько 7,0), зменшення урикозурії шляхом застосування таких препаратів, як бікарбонат натрію або цитрат калію. Хоча це і не підтверджується даними клінічних досліджень, препарати, що застосовуються при подагрі, такі як фебуксостат і алопуринол, також можна застосовувати для корекції гіперурикозурії;
- цистинові конкременти. Зниження концентрації цистину в сечі та підвищення його розчинності запобігає утворенню таких конкрементів. Для профілактики цистинурії слід вживати воду в кількості >3 л на добу і застосовувати бікарбонат натрію або цитрат калію для підвищення рН сечі та розчинності цистину;
- струвітні конкременти. Необхідною умовою успішної профілактики рецидивів є повне видалення струвітних конкрементів. Після видалення конкрементів для підтримки стерильності сечі та запобігання утворенню нових конкрементів застосовують антибактеріальні препарати тривалими (кілька місяців) курсами (Khan S.R., 2017).
Препарати, які застосовують при енурезі
Нетримання сечі (енурез) — стан, за якого сеча виділяється поза актом сечовипускання мимоволі при незначному напруженні чи зміні положення тіла. Захворювання відзначають у представників обох статей, але набагато частіше у жінок.
Існує два основних підтипи нетримання сечі: нетримання сечі при напруженні та нетримання при імперативних позивах. Ці два підтипи настільки поширені, що часто співіснують як комбінація симптомів, яку називають змішаним нетриманням сечі. Якщо модифікація способу життя та фізіотерапія не мають достатнього лікувального ефекту, застосовують медикаментозну терапію:
- вагінальні естрогени. Жінкам з урогенітальними атрофічними змінами слід пропонувати низькі дози вагінальних естрогенів, щоб сприяти покращенню кровопостачання та зменшенню проявів нетримання сечі;
- антихолінергічні препарати діють безпосередньо на детрузорний м'яз, що призводить до зменшення ургентного нетримання сечі з супутнім зниженням інтенсивності імперативних позивів до сечовипускання, частоти сечовипускання та, меншою мірою, ніктурії;
- оксибутинін був першим препаратом з доведеною ефективністю 1-го рівня та іноді досі рекомендується як перша лінія лікування;
- β3-адреноміметики діють безпосередньо на м'язовий детрузор;
- інгібітори зворотного захоплення серотоніну-норадреналіну також застосовуються при стресовому нетриманні сечі. Дулоксетин не рекомендують розглядати як препарат першої лінії через ризик розвитку небажаних ефектів (Aoki Y., 2017).
Лікування пацієнтів з еректильною дисфункцією
У минулому еректильна дисфункція здебільшого вважалася суто психогенним розладом, але сучасні дані свідчать, що понад 80% випадків мають органічну етіологію. Причини органічної еректильної дисфункції нині можна розділити на неендокринні та ендокринні.
Інгібітори фосфодіестерази 5 (ФДЕ-5). Пероральні інгібітори ФДЕ-5 (спочатку силденафіл, а потім варденафіл, тадалафіл, аванафіл тощо) змінили підходи до лікування пацієнтів з еректильною дисфункцією. Інгібітори ФДЕ-5 виявилися ефективним методом корекції еректильної дисфункції у широкого кола пацієнтів з різною етіологією сексуальної дисфункції. Було встановлено, що силденафіл покращує ерекцію, що призводить до успішного статевого акту у 63% чоловіків із загальною еректильною дисфункцією порівняно з 29% чоловіків, які приймали плацебо.
Інтракавернозна ін'єкція (ІКІ). ІКІ передбачає застосування вазоактивних речовин, що вводяться безпосередньо в кавернозні тіла за допомогою маленької голки. Ці вазоактивні агенти включають простагландин E1, папаверин і фентоламін, які застосовують ізольовано або в комбінації, щоб індукувати ерекцію. Простагландин E1 було схвалено Управлінням з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA) як єдиний засіб ІКІ для лікування пацієнтів з еректильною дисфункцією та підвищення рівня циклічного аденозинмонофосфату. Папаверин є неспецифічним інгібітором ФДЕ, який призводить до підвищення рівня циклічного аденозинмонофосфату та циклічного гуанозинмонофосфату. Фентоламін є інгібітором α1-адренергічних рецепторів, який допомагає запобігти звуженню судин для підтримки кровонаповнення кавернозних тіл (Yafi F.A., 2017). Однак ці препарати застосовують не для лікування, а переважно при діагностиці причин еректильної дисфункції.
Лікування пацієнтів із передчасною еякуляцією
Передчасна еякуляція є найпоширенішою сексуальною дисфункцією у чоловіків. Розвиток медицини в цій сфері сприяв кращому розумінню проблеми передчасної еякуляції, яка більше не вважається чисто психологічним розладом, і з'явилося розуміння її фізіопатологічної основи. Ця еволюція призвела до розробки нових способів фармакологічного лікування:
- місцева анестезія;
- селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну;
- трициклічні антидепресанти;
- інгібітори ФДЕ-5;
- опіоїдні анальгетики центральної дії (Mário Pereira-Lourenço, 2019).
