• Мова:

Засоби, що впливають на опорно-руховий апарат

852 препарати
По популярності

Захворювання опорно-рухового апарату можуть розвиватися внаслідок травм, запальних процесів або вікових дегенеративних змін. До проявів цих хвороб належать деформації суглобів, порушення функції (зокрема обмеження рухливості суглоба) та больовий синдром.

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні препарати

Нестероїдні протизапальні препарати

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) є групою хімічно гетерогенних лікарських засобів, що широко застосовуються для усунення болю легкого та помірного ступеня та запалення. НПЗП діють шляхом інгібування внутрішньоклітинних ферментів циклооксигенази (ЦОГ) (ізоферменти ЦОГ-1 та ЦОГ-2), які викликають зниження синтезу прозапальних простагландинів, що є потужними медіаторами болю та запалення. Більшість НПЗП неселективні та інгібують одночасно і ЦОГ-1, і ЦОГ-2. Проте також розроблено кілька селективних інгібіторів ЦОГ-2, які проявляють протизапальну та аналгетичну активність аналогічно іншим представникам групи НПЗП, але не впливають на тканини шлунка та нирок, що дозволяє уникнути більшості побічних ефектів (шлунково-кишкова кровотеча та ниркова недостатність). НПЗП є одними з найбільш часто призначуваних лікарських засобів у всьому світі.

НПЗП показані при різних гострих та хронічних запальних станах опорно-рухового апарату. Фармакологічні властивості різних НПЗП пов'язані з їх хімічною структурою та їх можна розділити на п'ять класів:

  • похідні оцтової кислоти та споріднені сполуки;
  • оксиками;
  • похідні пропіонової кислоти;
  • фенамати;
  • коксиби.

НПЗП випускаються у формах як для системного застосування (таблетки, капсули, розчин для ін'єкцій), так і місцевого (мазі, креми, ліпогелі тощо.). Їх застосовують одноразово за наявності больового синдрому чи короткими курсами під час загострення захворювання.

Специфічні протиревматичні засоби

Термін «протиревматичні лікарські засоби» застосовують до препаратів, які призначають при запальному артриті, переважно ревматоїдному, а також ідіопатичному ювенільному артриті, псоріатичному артриті, анкілозивному спондиліті та ін. При цих захворюваннях зазвичай застосовують ацетилсаліцилову кислоту, НПЗП та кортикостероїди, але вони мало впливають на прогресування запального пошкодження суглоба, що може призвести до руйнування хрящів і суглобів та порушення їхньої функції. Більш важливими та різноманітними є антиревматичні препарати, що модифікують захворювання, які є базовими у терапії пацієнтів з ревматоїдним артритом та дозволяють суттєво покращити якість життя. Сьогодні в АТС-класифікації представлений єдиний препарат — пеніциламін (Компендіум, 2022).

Препарати місцевого застосування при суглобовому та м'язовому болю

При локальних травмах та запальних процесах у деяких випадках можна відмовитися від системної терапії та застосовувати місцеві препарати. В Україні представлений широкий асортимент НПЗП у формі кремів, гелів, мазей. При ураженні однієї анатомічної ділянки переважно застосовують НПЗП місцево, тому що при цьому знижується системна доза препарату, а значить — мінімізується ймовірність розвитку небажаних ефектів. Окрім лікарських засобів протизапальної дії, також призначають препарати з подразнювальним та відволікальним ефектами, наприклад з камфорою, скипидаром, живокостом тощо. Вони також сприяють зменшенню вираженості больових відчуттів.

Препарати, що застосовуються при захворюваннях кісток

Бісфосфонати є класом препаратів, що широко призначаються з 1990-х років для лікування як чоловіків, так і жінок з остеопорозом. Ефективність цих лікарських засобів у терапії хворих з остеопорозом та іншими станами пов'язана з їх здатністю інгібувати резорбцію кісткової тканини.

Показання для застосування бісфосфонатів:

  • остеопороз у жінок під час постменопаузи;
  • остеопороз у чоловіків;
  • остеопороз, індукований глюкокортикоїдами;
  • злоякісна гіперкальціємія;
  • хвороба Педжета;
  • злоякісні новоутворення з метастазами у кістки.

Бісфосфонати мають хімічну структуру, подібну до природного пірофосфату. Азотовмісні бісфосфонати включають ібандронову та золедронову кислоти. Бісфосфонати пригнічують резорбцію кістки, блокуючи локуси зв'язування гідроксиапатиту на кістки, особливо в ділянках з активною резорбцією.

Азотовмісні бісфосфонати є набагато сильнішими антирезорбтивними засобами, ніж неазотовмісні бісфосфонати. Також відмічено, що неазотовмісні бісфосфонати мають високий потенціал інгібувати мінералізацію кісток і можуть викликати остеомаляцію. Тому вони більше не мають широкого застосування.

При застосуванні бісфосфонатів пацієнти повинні додатково отримувати кальцій у дозі 1000–1200 мг на добу та вітамін D у дозі 800–1000 МО на добу, якщо вживання його з їжею є недостатнім (Ganesan K., 2021).

Міорелаксанти

Деякі травми та дегенеративні захворювання супроводжуються м'язовим спазмом. Найчастіше м'язові спазми відзначають при захворюваннях опорно-рухового апарату та розладах центральної нервової системи, пов'язаних зі спастичністю.

Релаксанти скелетних м'язів (РСМ) центральної дії є препаратами, що найчастіше призначаються при цій патології.

РСМ не слід плутати з міорелаксантами периферичної дії (наприклад панкуроній), які блокують нервово-м'язові синапси і, як правило, застосовуються винятково в анестезіології.

Точний механізм дії РСМ невідомий. Припускають, що препарати цієї групи здебільшого пригнічують полісинаптичні рефлекси. У вищих дозах РСМ можуть впливати на моносинаптичні рефлекси (Waldman H.J., 1994). Найчастіше РСМ периферичної дії призначаються у комбінації з НПЗП та немедикаментозними методами лікування, такими як фізіотерапія та дозовані фізичні навантаження.

Препарати, які застосовуються при подагрі

Подагра є поширеним порушенням обміну речовин, викликаним високим рівнем сечової кислоти в організмі та характеризується епізодичним відкладенням кристалів сечової кислоти в суглобах (гострий подагричний артрит) та інших тканинах, таких як нирки (уратна нефропатія або нефролітіаз). Гіперурикемія зазвичай визначається як рівень сечової кислоти у плазмі крові вище 7,0 мг/дл. Подагру частіше відзначають у чоловіків, ніж у жінок, і зазвичай вперше діагностують у віці від 40 років. Приблизно у 1% дорослих людей виявлено подагру, а у 5% може бути лабораторно діагностовано субклінічну гіперурикемію.

Лікування при подагрі може бути спрямоване на зменшення вираженості гострих нападів подагричного артриту або включати тривалу підтримувальну терапією, спрямовану на запобігання нападам або зниження ризику сечокислої нефропатії або нефролітіазу. У пацієнтів з гострими нападами зазвичай застосовують НПЗП, такі як індометацин, напроксен, суліндак або целекоксиб. Колхіцин застосовують як при гострих епізодах, так і в якості постійної підтримувальної терапії. Однак основним підходом до довгострокової профілактики подагри та ускладнень сечокислої нефропатії є застосування урикозурових кислот, таких як пробенецид, та/або інгібіторів ксантиноксидази, наприклад, алопуринолу або фебуксостату.

Перспективним в терапії пацієнтів з подагрою є лезинурад — препарат, що інгібує реабсорбцію сечової кислоти у дистальних канальцях нирок, а також рекомбінантні ферменти, що метаболізують сечову кислоту, такі як пеглотиказа (не представлені в Україні). Препарати, призначені для пацієнтів з подагрою, також застосовують при гіперурикемії, що розвивається внаслідок синдрому лізису пухлини, спричиненого хіміотерапевтичним лікуванням пацієнтів з онкологічними захворюваннями (LiverTox, 2017).

Інші препарати, що застосовуються при патології опорно-рухового апарату

При запально-дегенеративних захворюваннях кісток та суглобів також застосовують хондропротектори, зокрема препарати, що містять хондроїтину сульфат, глюкозаміну гідрохлорид. Хондропротекторам — глюкозаміну гідрохлориду, хондроїтину сульфату, а також препаратам рослинного походження — властиві слабкі протизапальні властивості (Компендіум, 2022). На відміну від НПЗП, хондропротектори застосовують тривалими курсами чи довічно. Вони мають менш виражену протизапальну та знеболювальну дію, ніж НПЗП, проте в той же час краще переносяться, не викликаючи побічних ефектів навіть при тривалому застосуванні у високих дозах. Ці препарати (іноді зареєстровані як дієтичні добавки) знижують інтенсивність запального процесу, прискорюють регенерацію хрящової та сполучної тканини при травмах. При гострих запальних процесах застосовують ферментні лікарські засоби, наприклад препарати серратіопептидази, та гомеопатичні препарати, які мають фібринолітичну, протинабрякову та протизапальну дію.