АКТУАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ:

Індометацин Софарма (діюча речовина ― індометацин) ― це НПЗП, який найчастіше застосовується для полегшення болю та вранішньої скутості при ревматичних захворюваннях, включаючи ревматоїдний артрит (РА). Він може застосовуватися для полегшення больового синдрому при дисменореї та гострому м’язово-скелетному болю. Індометацин також застосовується для купірування больового синдрому та набряків після ортопедичних оперативних втручань та є першою лінією лікування деяких рідкісних форм головного болю, таких як хронічна пароксизмальна гемікранія та епізодична пароксизмальна гемікранія (Pareja J.A. еt al., 2001).
Індометацин Софарма випускається у формі 10% мазі, таблеток та ректальних супозиторіїв. Мазь застосовується переважно в якості додаткового місцевого засобу для симптоматичної терапії уражень опорно-рухового апарату, що супроводжуються болем та набряком і мають травматичне або запальне походження. Таблетки та супозиторії застосовуються як у комплексній терапії ревматологічної патології, так і для полегшення больового синдрому при травмах, радикулоневритах, після оперативних втручань.
Індометацин також застосовується для купірування больового синдрому при рецидивах подагричного артриту та дещо рідше — для полегшення гострого післяопераційного болю (Moore R.A. еt al., 2004).
Індометацин був синтезований в 1963 р., схвалений FDA як НПЗП для застосування у США у 1965 р. Протизапальна дія індометацину переважно опосередковується інгібуванням ЦОГ, ключового ферменту, який каталізує синтез простагландинів із арахідонової кислоти (Hao L. et al., 2018).
За хімічною будовою індометацин — це 1-(п-хлорбензоїл)-5-метоксі-2-метиліндол-3-оцтова кислота (Helleberg L., 1981).
Після перорального прийому препарат абсорбується швидко і повністю. Як правило, C_max у плазмі крові досягається через 1–2 год, одночасний прийом їжі збільшує час настання C_max. Ректальне введення зумовлює більш швидке досягнення C_max діючої речовини у плазмі крові. Проте абсорбція індометацину при ректальному введенні дещо нижча, ніж при пероральному. У плазмі крові до 90% індометацину зв’язується з альбуміном.
Індометацин визначається в синовіальній рідині, грудному молоці і в значній кількості проникає через плаценту. Він метаболізується до O-десметиліндометацину, N-десхлорбензоїліндометацину та O-десметил-N-десхлорбензоїліндометацину, які позбавлені протизапальної активності та містяться у значній кількості у плазмі крові. Близько 60% пероральної дози виводиться із сечею переважно у глюкуронідованій формі, у той час як близько 40% потрапляє із жовчю в кишечник і потім виводиться з калом, при цьому частина препарату підлягає кишково-печінковій рециркуляції (виділяючись із жовчю, повторно всмоктується в кишечнику) (Helleberg L., 1981).

Застосування Індометацину Софарма при подагрі

Подагра ― розповсюджене захворювання, що переважно уражує чоловіків середнього віку. Пік захворюваності припадає на 50–60 років.
Розповсюдженість подагри серед жінок збільшується у постменопаузальний період, причому ризик її підвищується при прийомі діуретиків та наявності супутньої хронічної ниркової недостатності (ХНН). Характеризується це захворювання виникненням рецидивуючих епізодів гострого артриту.
До факторів ризику розвитку подагри належать ожиріння, порушення функції нирок, вживання алкоголю, застосування сечогінних препаратів, дієта, багата м’ясними продуктами, їжа/напої з високим вмістом фруктози.
Іншим важливим моментом є те, що у пацієнтів із подагрою спостерігається підвищений ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Окрім того, подагричний артрит значно знижує якість життя хворих. Гострий подагричний артрит є найбільш розповсюдженою формою запального артриту. Основна роль у його розвитку належить простагландинам.
Гострий подагричний артрит характеризується розвитком різко болісної припухлості суглоба, шкіра над суглобом при цьому червоніє, температура її локально підвищується. Біль та набряк досягає максимуму протягом 24 год від початку нападу рецидивуючого гострого подагричного артриту. Уражуються переважно суглоби нижніх кінцівок, зокрема плюснево-фаланговий суглоб.
За рекомендацією Американського коледжу ревматології (2012 р.), для купірування гострого подагричного артриту можуть застосовуватися НПЗП, включаючи індометацин, колхіцин та преднізолон як у монотерапії, так і у складі комплексних схем лікування.
ЦОГ-1 конститутивно експресується в більшості клітин та відповідає за гемостатичні функції, у тому числі агрегацію тромбоцитів та регуляцію ниркового кровотоку, бере участь у початковій фазі запальної відповіді. ЦОГ-2 індукується прозапальними медіаторами, та його активація відбувається через декілька годин після запуску каскаду запальних реакцій. Індометацин інгібує обидва цих ферменти та, таким чином, як початкову фазу запальної відповіді, так і наступні запальні реакції.
Ефективність індометацину у зменшенні вираженості больового синдрому та набряку при гострому подагричному артриті підтверджена у клінічних дослідженнях (Lin T. M. еt al., 2019).

Індометацин Софарма: можливості застосування у лікуванні післяопераційного болю

Пошук засобів для ефективного знеболення та купірування запальної реакції у післяопераційний період є важливим завданням сучасної хірургії. У одному з досліджень, проведених у США, виявлено, що післяопераційний біль є основною причиною тривожності та стурбованості пацієнтів перед операцією (57% опитаних пацієнтів). У результаті опитування 5150 пацієнтів хірургічних відділень у Великобританії було зафіксовано, що 61% респондентів відчували післяопераційний біль. Ймовірно, ефективне полегшення гострого післяопераційного болю дозволяє знизити вірогідність розвитку хронічного больового синдрому (Moore R.A. еt al., 2004).
У одному з досліджень (n=52) продемонстрована схожа ефективність ректального введення індометацину та в/м введення кеторолаку для купірування післяопераційного болю у пацієнтів після холецистектомії, проведеного з приводу холецистолітіазу (Forse A. et al., 1996).

Потенційні сфери застосування індометацину

Індометацин також володіє терапевтичним потенціалом при різноманітних еозинофільних захворюваннях шкіри, зокрема еозинофільних пустульозних фолікулітах, при яких основним механізмом запальної реакції є взаємодія простагландину D2 та рецептора хемоатрактанту, який експресується на клітинах Th2 (CRTH2) (Т-хелперах 2-го типу).
Еозинофільний пустульозний фолікуліт (ЕПФ) ― це еозинофільне запальне захворювання шкіри, яке характеризується фолікулярними папулопустулами, що сверблять, які мають тенденцію утворювати групу кільцеподібної конфігурації на обличчі, а інколи на тулубі та кінцівках. Гістопатологічні зміни включають інфільтрацію еозинофілами волосяних фолікулів та прилягаючої шкіри. Незвичайно, що ЕПФ також уражує долоні та підошви, незважаючи на відсутність волосяних фолікулів. Основним методом лікування ЕПФ є топічні та системні глюкокортикоїди. У той же час у частини пацієнтів застосування глюкокортикоїдів не є ефективним.
Простагландин D2 виявляє широкий спектр біологічних ефектів, включаючи вазодилатацію, бронхоконстрикцію, інгібування агрегації тромбоцитів та регуляцію циклу сну-бадьорості, а також бере участь в алергічному запаленні, стимулюючи еозинофілію та продукування цитокінів Th2-типу. Простагландин D2 зумовлює розвиток запалення шкіри при IgE-опосередкованих шкірних захворюваннях та контактній алергії.
Біологічна активність простагландину D2 опосередковується його зв’язуванням з гомологічною молекулою рецептора хемоатрактанту, який експресується на клітинах Th2 (CRTH2), та простаноїдним рецептором DP2. Експресія CRTH2 на еозинофілах підвищується при атопічному дерматиті, хронічній кропив’янці та пошкодженнях м’яких тканин (наприклад забоях). Антагоністи CRTH2 зменшують вираженість запальних змін у шкірі при IgE-опосередкованих шкірних захворюваннях та сприяють зменшенню вираженості інфільтрації шкіри еозинофілами. У результаті одного з досліджень було виявлено, що індометацин є ефективним у лікуванні еозинофільного пустульозного фолікуліту, а також ангіолімфоїдної гіперплазії із еозинофілією. Лікування індометацином призвело до зниження експресії CRTH2 на клітинній мембрані еозинофілів та зменшення міграції еозинофілів у шкіру. Окрім того, базофіли також експресують CRTH2, а індометацин знижує їх міграцію у периферичні тканини. При цьому диклофенак, інший інгібітор ЦОГ, у дослідженнях не пригнічував міграцію еозинофілів у шкіру (Kataoka N. et al., 2013).
У останні десятиліття ожиріння стало важливою проблемою суспільної охорони здоров’я. У більш ніж ⅔ дорослого населення США відмічають надмірну масу тіла або ожиріння. Ожиріння підвищує ризик таких захворювань, як цукровий діабет 2-го типу, серцево-судинні захворювання, захворювання жовчного міхура, остеоартрит та навіть деякі види раку.
На теперішній час схвалені FDA лікарські засоби для лікування ожиріння або пригнічують апетит, або знижують всмоктування поживних речовин у кишечнику (орлістат). Проте ці препарати викликають серйозні серцево-судинні та/або психіатричні побічні ефекти, та при припиненні їх прийому можливе збільшення маси тіла.
У ряді досліджень in vivo повідомлялося про вплив індометацину на ожиріння. У результаті дослідження було встановлено, що застосування індометацину попереджало розвиток ожиріння, викликаного дієтою з високим вмістом жиру, у мишей лінії C57BL/6, але не попереджало гіперглікемію та порушення толерантності до глюкози. Ці дані свідчать про необхідність подальших досліджень для вивчення потенційної можливості застосування індометацину у терапії ожиріння (Hao L., 2018).

Індометацин Софарма: для кожного клінічного випадку ― зручна для пацієнта форма випуску

Топічне застосування НПЗП забезпечує зменшення вираженості болю при гострому м’язово-скелетному болю, включаючи такі стани, як розтягнення зв’язок, забої та травми (Derry S. et al., 2015). Найбільш часта причина гострого м’язово-скелетного болю ― це травма зв’язкового апарату гомілковоступневого суглоба та травми м’язів (розтягнення, забої). Ці стани часто мають тенденцію до саморозрішення протягом 2–3 тиж. Проте в гострий період характеризуються значною вираженістю болю, що обмежує фізичну активність. Топічні НПЗП проникають у шкіру та підлеглий м’язово-зв’язковий апарат, зменшують вираженість болю та набряку. До того ж при топічному застосуванні рівень діючої речовини НПЗП у крові набагато нижчий, ніж при його пероральному прийомі. Це дозволяє знизити ризик розвитку побічних ефектів до мінімуму.
Огляд трьох досліджень (n=341) підтверджує ефективність застосування топічних форм індометацину для купірування гострого м’язово-скелетного болю. При порівнянні з плацебо індометацин продемонстрував кращу ефективність стосовно зменшення вираженості симптомів болю (Derry S. et al., 2015).
Індометацин у лікуванні ревматоїдного артриту може застосовуватися як у пероральній, так і в ректальній формі. Відповідно до даних досліджень 100 мг індометацину ректально так само ефективні, як прийом аналогічної дози препарату перорально стосовно зменшення вираженості вранішньої скутості та больового синдрому у хворих із ревматоїдним артритом (Baber N. et al., 1980).

Безпека застосування індометацину

Для лікування хронічного болю максимальна рекомендована добова пероральна доза індометацину становить 200 мг (інструкція МОЗ України). Вважається, що частота розвитку побічних ефектів при прийомі індометацину дещо вища порівняно з іншими НПЗП (Moore R.A. еt al., 2004). Найбільш частими побічними реакціями є шлунково-кишкові розлади (включаючи ерозування слизової оболонки, кровотечі із верхніх відділів ШКТ та діарею), головний біль, запаморочення. Менш часті побічні реакції: денна сонливість, безсоння, судоми, психічні розлади, гіпертензія, гіперглікемія, периферична нейропатія та розвиток стриктури кишечнику. Ризик розвитку побічних ефектів значно нижчий при короткочасному прийомі препарату, наприклад при терапії післяопераційного болю (Moore R.A. еt al., 2004). Окрім того, ризик розвитку побічних ефектів знижується при місцевому застосуванні препарату (Derry S. et al., 2015).

Індометацин Софарма: висновки

Індометацин Софарма є НПЗП, що характеризується жарознижувальною, знеболювальною та протизапальною дією. Даний препарат випускається у формі таблеток, супозиторіїв та 10% мазі, що дозволяє підібрати спосіб застосування, найбільш оптимальний для конкретної клінічної ситуації. Індометацин застосовується в лікуванні легкого та помірного болю із середини 1960-х років. Його ефективність у симптоматичній терапії подагричного артриту, ревматоїдного артриту, гострого м’язово-скелетного болю та інших станів, що супроводжуються больовим синдромом, доведена у клінічних дослідженнях. На теперішній час проводяться клінічні дослідження, присвячені іншим потенційним можливостям застосування індометацину (Nalamachu S., Wortmann R., 2014).

Індометацин Софарма таблетки, вкриті кишково-розчинною оболонкою 25 мг, Sopharma (Болгарія)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ІНДОМЕТАЦИН СОФАРМА

(INDOMETACIN SOPHARMA)

Склад

діюча речовина: індометацин;

1 таблетка, вкрита оболонкою, кишковорозчинна містить індометацину 25 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон К 25, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний;

оболонка кишковорозчинна: сополімер метакрилова кислота : етилакрилату (1:1) 30% дисперсія (Еудрагіт L 30 D-55), сополімер метилакрилат : метилметакрилат : метакрилової кислоти 30% дисперсія (Еудрагіт FS 30 D), натрію гідроксид, триетилцитрат, полісорбат 80, суспензія пігментів — коричнева W.A.S. FS (тальк, триетилцитрат, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172), пропан-1,2 діолальгінат, калію сорбат).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки, вкриті кишковорозчинною оболонкою, діаметром 7 мм, помаранчево-коричневого кольору.

Фармакотерапевтична група

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Похідні оцтової кислоти і споріднені сполуки.

Код АТХ М01А В01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Індометацин — похідне індолоцтової кислоти, належить до групи нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ). Має виражену протизапальну дію, яка значно перевищує дію фенілбутазону та ацетилсаліцилової кислоти. Його аналгетична активність порівнянна з активністю метамізолу. Має антипіретичну дію. Індометацин чинить сильну гальмуючу дію на простагландиновий синтез шляхом пригнічення циклооксигенази. Крім цього, зменшує і агрегацію тромбоцитів, і ліпоксигеназну активність у ділянці запалення, відповідно, і активність лейкотрієнів; також зменшує вивільнення ендогенних пірогенів, інактивує лізосомні ферменти, пригнічує активність нейтральних протеаз. Можуть мати значення і інші його ефекти, такі як декупелювання окисного фосфорилювання та пригнічення зворотного захоплення катехоламінів, посилення обміну норадреналіну та відома гангліоблокуюча дія.

Фармакокінетика.

Резорбція: при пероральному застосуванні 80–90% прийнятої дози всмоктується через слизову оболонку у тонкому кишечнику і меншою мірою в шлунку. Досягає максимальної концентрації у плазмі крові протягом 1–2 годин.

Розподіл: розподіляється по всіх тканинах і органах. Проникає через плацентарний і гематоенцефалічний бар’єри. Проникає через синовіальну мембрану в суглоби, при цьому його концентрація у синовіальній рідині вища, ніж в плазмі крові. З білками плазми зв’язується на 90–98% і тому здатний витісняти інші лікарські засоби зі зв’язку з білками та посилювати їхній терапевтичний ефект при одночасному застосуванні.

Метаболізм: метаболізується у печінці шляхом окислення і кон’югації.

Виведення: період напіввиведення індометацину варіюється між 2,6 і 11,2 години, що в середньому становить 5,8 години. Нирками виділяється до 60–75%, 10–20% з яких — у незміненому виді, а інша кількість виділяється із жовчю і фекаліями. Проникає у грудне молоко.

Клінічні характеристики

Показання

Ефективність короткочасного симптоматичного лікування індометацином встановлена відносно наступних станів:

гострого і хронічного болю при запальних і дегенеративних захворюваннях опорно-рухового апарату: ревматоїдний артрит; гострий і в стадії загострення хронічний анкілозивний спондилоартрит (хвороба Бехтєрева); напад подагри і подагричний артрит; остеоартрит від помірної до тяжкої форми;
захворювань навколосуглобних тканин: тендиніти, бурсити (гостре хворобливе плече), тендобурсити, тендовагініти, больовий синдром та запалення після травм (у тому числі у спортсменів) та оперативних втручань;
дископатія, плексит, радикулоневрит;
дисменорея.

Слід уважно оцінити потенційну користь та ризик застосування індометацину та інші варіанти лікування перш ніж прийняти рішення про призначення індометацину. Необхідно застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу відповідно до індивідуальної мети лікування пацієнта (див. розділ «Особливості застосування»).

Протипоказання

Підвищена чутливість до компонентів препарату;
підвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти або до інших нестероїдних протизапальних засобів із клінічним проявом астматичного нападу, ангіоневротичного набряку, кропив’янки або риніту;
активна пептична виразка шлунка та дванадцятипалої кишки або рецидиви (два або більше випадки доведених виразок та кровотеч), виразковий коліт і/або ентероколіт;
шлунково-кишкові кровотечі або перфорації в анамнезі, пов’язані із застосуванням НПЗЗ в анамнезі;
одночасне застосування інших нестероїдних протизапальних засобів, включаючи специфічні інгібітори циклооксигенази-2, через підвищений ризик виникнення небажаних ефектів;
тяжка серцева недостатність;
тяжка печінкова та ниркова недостатність;
перед- і постопераційний біль при операції аортокоронарного обхідного шунтування.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Одночасне застосування зальцитабіну та індометацину спричиняє зміни у їхній фармакодинаміці.

Одночасне застосування зидовудину та індометацину підвищує ризик гематологічної токсичності.

Ризик прояву токсичності індометацину підвищується при застосуванні з ритонавіром.

З обережністю слід одночасно застосовувати з протиепілептичними препаратами у зв’язку з посиленням дії фенітоїну.

Одночасне застосування з галоперидолом посилює сонливість.

При одночасному прийомі з бензодіазепінами підвищується ризик виникнення запаморочення.

Індометацин підвищує біодоступність дифосфонатів при одночасному застосуванні з тилудроновою кислотою.

При одночасному прийомі з десмопресином посилюється дія останнього.

Слід уникати прийому нестероїдних протизапальних засобів протягом 8–12 діб після застосування міфепристону.

Індометацин здатний знижувати швидкість виведення баклофену і, таким чином, підвищувати рівень його токсичної дії.

Індометацин може спотворювати результати лабораторних аналізів:

спричиняти підвищення рівня одного або кількох печінкових ферментів;
бути причиною одержання помилкових негативних результатів при пробі пригнічення дексаметазону.

Одночасне застосування НПЗЗ та інгібіторів ЦОГ-2 підвищує ризик розвитку «аналгетичної» нефропатії і папілярного некрозу нирок. Тому необхідно уникати їх одночасного застосування.

При одночасному прийомі із судинорозширювальними засобами підвищується ризик кровотеч.

Інші НПЗЗ, алкоголь: одночасне застосування індометацину з іншими НПЗЗ та алкоголем підвищує ризик розвитку побічних дій з боку шлунково-кишкового тракту.

Дифлунізал: підвищує плазмовий рівень та понижує нирковий кліренс індометацину. Можлива поява летальних шлунково-кишкових крововиливів. Дана комбінація не рекомендується.

Дигоксин: індометацин може підвищити концентрацію дигоксину у плазмі крові (зменшує його виділення нирками), що потребує корекції дози та контролю рівня дигоксину.

Солі літію: індометацин подовжує і потенціює дію солей літію та підвищує токсичність літію, що потребує контролю рівня літію.

Імуносупресори: одночасне застосування індометацину та імуносупресорів, таких як метотрексат і циклоспорин, призводить до посилення їх токсичності.

Одночасний прийом з такролімусом підвищує ризик нефротоксичності; при одночасному прийомі з муромонабу-CD3 підвищується ризик розвитку психозу та енцефалопатії. Слід бути обережним при одночасному застосуванні з циклофосфамідом у зв’язку з виникненням водної інтоксикації.

Діуретики (сечогінні): НПЗЗ знижують терапевтичну ефективність діуретиків (внаслідок зменшення їх тубулярної секреції). Можливе підвищення ризику виникнення гіперкаліємії при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками та зниження ниркової функції з підвищенням ризику гострої ниркової недостатності при комбінованому застосуванні з тіазидними діуретиками (тріамтерен). Слід уникати одночасного прийому з тріамтереном через виникнення оборотної ниркової недостатності. Діуретики можуть посилити нефротоксичність індометацину.

Антигіпертензивні засоби: індометацин може послабити антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ та бета-блокаторів при одночасному застосуванні.

Кортикостероїди: підвищений ризик шлунково-кишкових ульцерацій та крововиливів (див. розділ «Особливості застосування»).

Антикоагулянти: збільшується ризик ульцерацій та крововиливів, зумовлених пригніченням тромбоцитної функції та агресивною дією на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту.

Необхідно контролювати час кровотечі та протромбіновий час. Індометацин конкурентно взаємодіє з кумариновими антикоагулянтами у місцях зв’язування з білками плазми, в результаті підвищуються їх плазмові концентрації. У разі їх одночасного застосування індометацин призначати у найбільш низькій можливій дозі та обговорюється можливість призначення протективних агентів (див. розділ «Особливості застосування»).

Антиагреганти і селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs): підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі (див. розділ «Особливості застосування»).

Слід з обережністю одночасно застосовувати з антидепресантами (SSRIs) через підвищення ризику кровотеч.

При одночасному прийомі з антибактеріальними засобами може підвищуватися ризик виникнення судом; сумісне застосування хінолонів та індометацину може збільшити ризик виникнення судом у пацієнтів з або без анамнестичних даних про епілепсію або судоми; із ципрофлоксацином — ризик шкірних реакцій і нейротоксичність.

Пробенецид: сповільнює екскрецію і підвищує токсичність індометацину.

Протидіабетичні засоби: індометацин не змінює терапевтичну ефективність пероральних протидіабетичних засобів та інсуліну, незважаючи на те, що наявні спостереження про гіпо- або гіперглікемічну дію при їх одночасному застосуванні. Дія похідних сульфонілсечовини може посилюватися НПЗЗ. У поодиноких випадках одночасне застосування з метформіном може спричинити метаболічний ацидоз.

Особливості застосування

Загальні

Побічну дію можна зменшити, застосовуючи для контролю симптомів захворювання найбільш низьку ефективну дозу препарату протягом найкоротшого періоду часу (див. розділ «Спосіб застосування та дози» і вказані нижче шлунково-кишкові та серцево-судинні фактори ризику).

У пацієнтів із системним червоним вовчаком і захворюваннями сполучної тканини можливе підвищення ризику розвитку вірусного менінгіту.

Слід бути обережними при застосуванні препарату пацієнтам після хірургічних втручань, оскільки тривалість кровотеч у них може бути збільшена.

У пацієнтів зі зниженим кровотоком, у яких ниркові простагландини відіграють важливу роль у підтримці ниркової перфузії, НПЗЗ можуть спровокувати виражену ниркову декомпенсацію. До групи ризику виникнення подібної реакції належать пацієнти з нирковою або печінковою дисфункцією, хворі на цукровий діабет, пацієнти літнього віку, пацієнти зі зниженим об’ємом міжклітинної рідини, застійною серцевою недостатністю, сепсисом, а також особи, які одночасно приймають нефротоксичні препарати. Таким пацієнтам необхідно контролювати функцію нирок під час прийому препарату.

Слід обережно застосовувати препарат пацієнтам із порушеннями функції нирок, печінки або серця або станами, що призводять до затримки рідини в організмі, оскільки індометацин спричиняє послаблення функції нирок та застій рідини.

При прийомі лікарських препаратів групи НПЗЗ існує ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів віком від 65 років, пацієнтів з нирковою недостатністю, пацієнтів, які лікуються бета-блокаторами, інгібіторами АПФ і калійзберігаючими діуретиками. У таких пацієнтів необхідно контролювати рівень калію в сироватці крові.

Пацієнтам, які тривалий час приймають препарат, слід періодично проводити дослідження крові, функцій печінки або шлунка, щоб якомога раніше виявити будь-який небажаний вплив.

Застосовувати з особливою обережністю пацієнтам із проявами гіперчутливості до харчових продуктів і лікарських препаратів, хворим з алергічними захворюваннями, такими як сінна нежить, бронхіальна астма, назальний поліпоз. Слід бути обережним, застосовуючи препарат хворим на бронхіальну астму, у зв’язку з можливістю виникнення бронхоспазму.

Пацієнти літнього віку (понад 65 років)

Застосування НПЗЗ у пацієнтів віком від 65 років частіше спричиняє побічні реакції, переважно шлунково-кишкові крововиливи або перфорацію, іноді летальні (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Шлунково-кишкові крововиливи, ульцерації і перфорації

Шлунково-кишкові крововиливи, ульцерації і перфорації (іноді з летальним наслідком) спостерігаються при застосуванні всіх НПЗЗ у будь-який час у ході лікування, при наявності або без застережливих симптомів або даних про попередні серйозні інциденти з боку шлунково-кишкового тракту.

Ризик появи побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту буває вищий при застосуванні високих доз НПЗЗ пацієнтам з анамнестичними даними про виразку, особливо ускладнену крововиливом або перфорацією, та пацієнтам літнього віку. Для таких пацієнтів лікування НПЗЗ слід розпочинати з найнижчої можливої дози, беручи до уваги необхідність призначення протективних лікарських засобів (наприклад мізопростолу або інгібіторів протонної помпи). Цей підхід рекомендується і у разі одночасного застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських препаратів, які збільшують ризик шлунково-кишкових ускладнень (кортикостероїди, антикоагулянти, антиагреганти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну).

Особлива обережність потрібна при лікуванні пацієнтів з іншими захворюваннями шлунково-кишкового тракту (виразковий коліт, хвороба Крона), які можуть загостритись при застосуванні НПЗЗ, та пацієнтам з аномаліями сигмовидної кишки.

Збільшення ризику ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту існує у пацієнтів, які зловживають алкоголем, або курців, тому їх лікування слід проводити з особливою обережністю.

Пацієнтам з анамнестичними даними про шлунково-кишкові порушення (хворі літнього віку) слід повідомляти про незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкові крововиливи), особливо на початку лікування.

Особлива обережність потрібна при лікуванні пацієнтів лікарськими препаратами, які можуть збільшити ризик ульцерацій або крововиливу (пероральні кортикостероїди, антикоагулянти, такі як варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антиагреганти, такі як ацетилсаліцилова кислота (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»)).

Застосування лікарського препарату слід припинити при виникненні шлунково-кишкових уражень та кровотеч.

Порушення з боку серцево-судинної системи і мозкового кровообігу

Необхідно забезпечити відповідний нагляд та консультацію пацієнтам з анамнестичними даними про артеріальну гіпертензію і/або застійну серцеву недостатність від легкого до помірного ступеня тяжкості, оскільки наявні повідомлення про набряки та затримку рідини, пов’язані із лікуванням НПЗЗ.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ (особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні) може бути пов’язано зі слабким підвищенням ризику артеріальних тромботичних подій (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Недостатньо даних, щоб виключити такий ризик щодо індометацину.

Пацієнтів з неконтрольованою гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або судинно-мозковим захворюванням, з факторами ризику серцево-судинних подій (наприклад артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління) слід лікувати індометацином лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

Таке оцінювання необхідне і до початку довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику щодо серцево-судинних подій (наприклад артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).

Шкірні ефекти

Серйозні шкірні реакції, у т. ч. летальні, дуже рідко спостерігаються при застосуванні НПЗЗ і стосуються випадків ексфоліативного дерматиту, синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу. Найбільший ризик появи зазначених реакцій існує на початку лікування (в перший місяць). Прийом лікарського засобу слід припинити при появі перших шкірних або інших симптомів гіперчутливості.

Ниркові ефекти

Індометацин застосовувати з обережністю хворим з нирковими захворюваннями (кліренс креатиніну < 30 мл) через можливе ниркове ураження.

Гематологічні ефекти

Необхідно призначати з обережністю пацієнтам з анамнезом порушеної коагуляції, оскільки лікарський засіб пригнічує біосинтез простагландинів і впливає на функцію тромбоцитів.

Печінкові ефекти

Лікування індометацином, як і іншими лікарськими препаратами групи НПЗЗ, при тривалому застосуванні може спричинити зміни функції печінки, що вимагає періодичного контролю печінкових ферментів.

Інфекції та вакцини

Внаслідок існуючої протизапальної дії лікарського препарату, в поодиноких випадках, він може маскувати симптоми гострого запалення, тому необхідно виключити наявність бактеріальної інфекції при його призначенні. Також слід бути обережними при застосуванні живих вакцин.

Вплив на фертильність

У жінок репродуктивного віку існує ризик зворотного пригнічення фертильності при застосуванні лікарського препарату.

Існує ризик виникнення олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки у плода при можливому випадковому/потенційному вживанні під час вагітності або годування груддю.

Психічні ефекти

Застосовувати з обережністю хворим з психічними порушеннями, депресією, епілепсією, паркінсонізмом, оскільки це може призвести до погіршення основного захворювання.

Допоміжні речовини

У якості допоміжної речовини до складу таблеток входить лактоза. Якщо у Вас встановлено непереносимість деяких цукрів, проконсультуйтеся з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

У якості допоміжної речовини до складу таблеток входить крохмаль пшеничний. Можна застосовувати хворим на целіакію. Пацієнти з алергією на пшеницю (відмінною від целіакії) не повинні застосовувати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Препарат протипоказаний у період вагітності.

Годування груддю

Під час лікування слід припинити годування груддю, тому що індометацин в невеликих кількостях проникає в грудне молоко.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Індометацин Софарма може спричинити побічні реакції (шум у вухах, запаморочення, сонливість, порушення слуху і зору), що можуть порушити активну увагу і рефлекси та вплинути на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози

Спосіб застосування

Препарат застосовувати перорально після прийому їжі. Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи достатньою кількістю рідини.

Дозування

Дорослі та діти віком від 14 років

Початкова доза — 25–50 мг (1–2 таблетки) 2–4 рази на добу.

При недостатньому терапевтичному ефекті дозу збільшувати до 150 мг (6 таблеток) на добу, розділяючи її на 3 прийоми. Максимальна добова доза становить 200 мг (8 таблеток). При тривалому лікуванні добова доза не повинна перевищувати 75 мг (3 таблетки).

Подагра

Для купірування гострого нападу подагри призначати початкову дозу, що становить 100 мг (4 таблетки), після чого продовжувати лікування дозою по 50 мг (2 таблетки) 3 рази на добу до зменшення болю.

Пацієнти літнього віку (від 65 років)

Існує підвищений ризик побічних реакцій. Рекомендується найнижча ефективна доза на найкоротший термін. Необхідно наглядати за пацієнтом щодо можливої кровотечі зі шлунково-кишкового тракту.

Тривалість лікування

Лікування проводити протягом найкоротшого часу найменшою можливою ефективною дозою для зменшення імовірності виникнення побічних ефектів (див. розділ «Особливості застосування»).

Діти

Протипоказане застосування індометацину дітям віком до 14 років.

Передозування

Симптоми: нудота, блювання, болі в животі, сильний головний біль, запаморочення, порушення пам’яті, сплутаність свідомості, дезорієнтація або летаргія. Є повідомлення про парестезії, скутість та судоми.

Лікування: симптоматичне та підтримуюче.

Слід якомога швидше промити шлунок, якщо препарат було прийнято нещодавно. Якщо немає спонтанного блювання, слід викликати блювання, застосовуючи пацієнту препарати іпекакуани. Після спорожнення шлунка можна застосувати 25 г або 50 г активованого вугілля. Залежно від стану пацієнта може бути необхідний безперервний медичний нагляд та сестринський догляд. Пацієнт повинен знаходитися декілька днів під наглядом, оскільки повідомляється про шлунково-кишкову виразку та кровотечу як побічні дії індометацину. Застосування антацидів може бути корисним. Неможливо вивести індометацин з організму за допомогою гемодіалізу.

Побічні реакції

Найчастішими побічними реакціями є шлунково-кишкові порушення. Можлива поява пептичної виразки, перфорації або кровотечі зі шлунково-кишкового тракту (іноді з летальним наслідком), переважно у пацієнтів літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку крові і лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, анемія (в т. ч. гемолітична та апластична), дисеміноване внутрішньосудинне згортання.

З боку імунної системи: дуже рідко — бронхоспазм, астматичні напади, анафілактичні або анафілактоїдні реакції в алергічних пацієнтів, гарячка, васкуліт, анафілаксія, набряк легень, мозку.

З боку обміну речовин і харчування: підвищення рівня сечовини, збільшення маси тіла, підвищення рівня печінкових ферментів, підвищене потовиділення, прискорення хрящової дегенерації, затримка рідин, гіперглікемія, глюкозурія, гіперкаліємія.

З боку нервової системи: збудження, судоми, м’язова слабкість, мимовільні м’язові рухи, психічні розлади, посилення епілепсії і паркінсонізму, порушення свідомості, кома, дизартрія, асептичний менінгіт, галюцинації, страх, запаморочення, головний біль, сомнолентність, депресія, втомлюваність, тривожність, слабкість, порушення концентрації; сетивні порушення, включаючи парестезію; дезорієнтація, безсоння, дратівливість, периферична невропатія, розлади пам’яті, психотичні реакції.

З боку дихальної системи: носова кровотеча, легенева субтропічна еозинофілія, диспное, гострий респіраторний дистрес.

З боку органів зору: неврит зорового нерва, відкладення на рогівці та пошкодження сітківки, кон’юнктивіт, біль у навколоочній ділянці, диплопія, затуманення зору.

З боку органів слуху та лабіринту: глухота, дуже рідко — порушення слуху, шум у вухах.

З боку серця: тахікардія, стенокардія, пальпітації, аритмії, набряки, дуже рідко — погіршення серцевої недостатності, пов’язаної з застосуванням НПЗЗ.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ (особливо у високих дозах та при тривалому застосуванні) можна пов’язати зі слабо підвищеним ризиком артеріальних тромботичних подій (наприклад інфаркт міокарда або інсульт) (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку судин: артеріальна гіпертензія, гіпотензія, тромботична мікроангіопатія.

З боку травного тракту: анорексія, порушення смаку, гастроентерит, ерозивно-виразкові ураження, кровотечі і перфорації травного тракту, проктит, стриктури кишківника, гастрит, кровотеча із сигмовидної кишки або із дивертикулу, регіональний ілеїт, холестаз, нудота, блювання, діарея, диспепсія, запор, біль у животі, метеоризм, мелена, гематемезис, виразковий стоматит, загострення виразкового коліту, хвороба Крона, загострення існуючої виразки.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: токсичний гепатит з або без жовтяниці, дуже рідко — фульмінантний гепатит.

З боку шкіри та підшкірних тканин: випадання волосся, загострення псоріазу, екзема, свербіж із або без висипань, кропив’янка, петехії, екхімози, дуже рідко — ангіоневротичний набряк, ексфоліативний дерматит, пурпура, вузликова еритема, мультиформна еритема, бульозні висипання, включаючи синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроз.

З боку нирок і сечостатевої системи: порушення функції нирок, набряки, вагінальна кровотеча, збільшення і напруженість молочних залоз, гінекомастія, протеїнурія, гематурія, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність, папілярний некроз.

Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень: підвищення рівня амінотрансфераз (АЛТ, АСТ) сироватки, минуче підвищення білірубіну.

Термін придатності

5 років.

Умови зберігання

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка

По 30 таблеток у блістері з ПВХ плівки та алюмінієвої фольги. По 1 блістеру в картонній пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробники

АТ «Софарма».

АТ «ВІТАМІНИ».

Місцезнаходження виробників та адреси місць провадження їх діяльності

АТ «Софарма»

вул. Ілієнське шосе, 16, Софія, 1220, Болгарія.

АТ «ВІТАМІНИ»

Україна, 20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Успенська, 31.

Індометацин-Софарма мазь 10 %, Sopharma (Болгарія)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Склад:

діюча речовина: індометацин;

1 г мазі містить індометацину 0,1 г;

допоміжні речовини: олія лавандова, ланолін, парафін білий м'який, диметилсульфоксид, віск жовтий, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Лікарська форма.

Мазь.

Основні фізико-хімічні властивості: гомогенна мазь жовтого кольору зі специфічним запахом.

Фармакотерапевтична група.

Нестероїдні протизапальні препарати для місцевого застосування. Індометацин.

Код АТХ М02А A23.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Індометацин — похідне індолоцтової кислоти, що належить до групи нестероїдних протизапальних лікарських засобів. Індометацин чинить сильну пригнічуючу дію на простагландиновий синтез шляхом пригнічення ферменту циклооксигенази, що відіграє значну роль у зменшенні запальних процесів, болю та гіпертермії. Має жарознижувальну властивість і зворотньо інгібує агрегацію тромбоцитів. При місцевому застосуванні індометацин чинить пряму протизапальну і болезаспокійливу дію на запалені тканини.

Фармакокінетика.

Мазь добре резорбується через шкіру і накопичується у підшкірних тканинах у терапевтичних концентраціях, включаючи суглоби і синовіальну рідину. Екскретується нирками у вигляді метаболітів і у незначній кількості — у незміненому вигляді, у тому числі при місцевому застосуванні; у невеликій кількості екскретується через жовчовивідні шляхи до кишечника.

Клінічні характеристики.

Показання.

Додатковий засіб у комплексному лікуванні гострого та хронічного ревматоїдного артриту, остеоартриту, остеоартрозу, анкілозуючого спондиліту, псоріатичного поліартриту, подагричного артриту;
локалізовані форми позасуглобного ревматизму опорно-рухового апарату: тендиніти, синовіти, тендовагініти, запалення фасцій та суглобних зв'язок, бурсит;
місцеве симптоматичне лікування запалення, болю та набряку при посттравматичних ураженнях опорно-рухового апарату — розтягненнях, вивихах, забоях.

Протипоказання.

Гіперчутливість до активної або будь-якої з допоміжних речовин препарату. Гіперчутливість до аспірину або до інших нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) з клінічним проявом астматичного нападу, кропив'янки або алергічного риніту.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При місцевому застосуванні індометацину у зв'язку з мінімальною резорбцією взаємодії з іншими лікарськими препаратами маловірогідні.

Одночасного застосування індометацину з іншими лікарськими препаратами групи НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, слід уникати через підвищення ризику побічних реакцій.

Одночасне застосування індометацину з аспірином або кортикостероїдами підвищує ризик шлунково-кишкових ускладнень.

Нестероїдні протизапальні засоби можуть взаємодіяти з лікарськими препаратами, які знижують артеріальний тиск, хоча така можливість при місцевому застосуванні надзвичайно мала.

Особливості застосування.

Іноді прийом нестероїдних протизапальних засобів може призвести до ураження шлунково-кишкового тракту; погіршення серцевої функції у пацієнтів із серцево-судинною недостатністю; порушення печінкової і ниркової функцій.

Незважаючи на те, що після місцевого нанесення на шкіру системна резорбція індометацину мінімальна, пацієнти з активною виразкою шлунка або дванадцятипалої кишки, з анамнестичними даними про ниркові захворювання і серцеву недостатність повинні проводити лікування маззю тільки після консультації з лікарем.

Лікування препаратом проводити з особливою обережністю і тільки після консультації з лікарем у пацієнтів із проявами гіперчутливості до харчових продуктів і лікарських препаратів або з алергічними захворюваннями, такими як: сінний нежить, бронхіальна астма, назальний поліпоз.

Існує перехресна гіперчутливість до інших НПЗЗ, тому пацієнти з проявами гіперчутливості до будь-яких препаратів з цієї групи можуть мати прояви гіперчутливості і до індометацину.

При тривалому лікуванні (більше 10 днів) рекомендується лабораторний контроль за кількістю лейкоцитів і тромбоцитів.

При одночасному застосуванні з антибіотиками, антикоагулянтними і протидіабетичними лікарськими засобами необхідно контролювати відповідні лабораторні показники.

Слід наносити тільки на здорову, неушкоджену шкіру (при відсутності відкритих ран і ушкоджень). При появі висипань після місцевого застосування лікування слід негайно припинити.

Не можна наносити на слизові оболонки і очі.

У складі препарату міститься диметилсульфоксид, що може спричинити подразнення шкіри.

У складі препарату міститься ланолін, що може спричинити шкірні реакції (наприклад, контактний дерматит).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Не проводилися контрольовані клінічні дослідження за участю вагітних, тому застосування індометацину не рекомендується у період вагітності.

Годування груддю

Екскретується у невеликих кількостях у грудне молоко, в результаті чого не рекомендується для застосування жінкам у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Не впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Спосіб застосування — місцево, на шкіру.

Мазь наносити на уражену ділянку 3–4 рази на добу, обережно втираючи у шкіру до її повної резорбції. Кількість мазі, необхідна для одного нанесення, залежить від площі ураження і становить приблизно 4–5 см. Інтервал між застосовуваннями не менше ніж 6-годин.

Рекомендується застосовувати місцеві форми індометацину у комплексному лікуванні з таблетованими.

Тривалість лікування — 7–10 днів. Якщо за цей період часу немає впливу на симптоми, лікування слід переглянути.

Діти.

Не рекомендується застосовувати дітям до 15 років.

Передозування.

При місцевому застосуванні передозування малоймовірне через слабку системну резорбцію.

Явища передозування (в основному з боку травного тракту, гепатотоксичність) можна спостерігати дуже рідко, тільки при тривалому нанесенні на великі поверхні шкіри.

Необхідний моніторинг лейкоцитарної і тромбоцитарної формули.

Симптоми при випадковому прийомі внутрішньо: печіння слизової оболонки порожнини рота, слиновиділення, нудота, блювання.

Лікування: промивання порожнини рота і шлунка, при необхідності — симптоматичне лікування.

Специфічного антидоту немає.

Симптоми при потраплянні в очі, на слизові оболонки або відкриті рани: спостерігається місцеве подразнення — сльозотеча, почервоніння, печіння, біль.

Лікування: рясне промивання ураженої ділянки дистильованою водою або фізіологічним розчином до зменшення і зникнення скарг.

Побічні реакції.

Побічні реакції пов'язані зі способом застосування.

Імовірність появи системних побічних реакцій при місцевому застосуванні індометацину є незначною порівняно із частотою побічних реакцій при пероральному застосуванні.

З боку імунної системи

Рідко розвивається місцевий набряк і везикулярне висипання, а в окремих випадках — ангіоневротичний набряк і ядуха.

З боку шлунково-кишкового тракту

При застосуванні на великі поверхні шкіри можуть виникнути резорбтивні побічні реакції, наприклад, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (втрата апетиту, нудота, блювання, діарея, біль, крововиливи і виразки), підвищення рівня печінкових ферментів.

З боку шкіри і підшкірних тканин

Інколи при місцевому застосуванні у схильних пацієнтів можливе печіння у місці застосування, почервоніння, свербіж, висипання, лущення, сухість шкіри.

У таких випадках застосування препарату слід припинити.

Термін придатності.

3 роки.

Термін придатності після розкриття туби — 6 місяців.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.

По 40 г мазі в алюмінієвих тубах з мембраною; по 1 тубі в картонній пачці.

При першому використанні туби необхідно пробити отвір в алюмінієвій мембрані!

Категорія відпуску.

Без рецепта.

Виробник.

АТ «Софарма».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Дозвіл на випуск серії:

АТ «Софарма», вул. Ілієнське шосе, 16, Софія, 1220, Болгарія.

Індометацин Софарма супозиторії 50 мг, Sopharma (Болгарія)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ІНДОМЕТАЦИН СОФАРМА

(INDOMETACIN SOPHARMA)

Склад

діюча речовина: індометацин;

1 супозиторій містить індометацину 50 мг;

допоміжні речовини: твердий жир (тип І), твердий жир (тип ІІ).

Лікарська форма

Супозиторії.

Основні фізико-хімічні властивості: супозиторії правильної торпедовидної форми з гладенькою поверхнею від білого до блідо-жовтого кольору; без запаху.

Фармакотерапевтична група

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Похідні оцтової кислоти та споріднені сполуки.

Код АТХ М01А В01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Індометацин — похідне індолоцтової кислоти, належить до групи нестероїдних протизапальних лікарських засобів (НПЗЗ). Має виражену протизапальну дію, яка значно перевищує дію фенілбутазону і ацетилсаліцилової кислоти. Його аналгетична активність відповідає аналгетичній активності метамізолу. Має антипіретичну дію. Індометацин проявляє сильну пригнічувальну дію на синтез простагландинів шляхом пригнічення циклооксигенази. Крім цього, зменшує і агрегацію тромбоцитів, і ліпоксигеназну активність в ділянці запалення, відповідно, і лейкотрієнів; також зменшує вивільнення ендогенних пірогенів, інактивує лізосомні ферменти, пригнічує активність нейтральних протеаз. Значення мають і його інші ефекти, такі як декупелювання окисного фосфорилювання і пригнічення зворотного захоплення катехоламінів, посилення обміну норадреналіну і відома гангліоблокуюча дія.

Фармакокінетика.

Всмоктування: при ректальному застосуванні 80–90% дози швидко резорбується. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається протягом 1–2 годин.

Розподіл: розподіляється по всіх тканинах та органах. Проникає через плацентарний і гематоенцефалічний бар’єр. Проникає через синовіальну мембрану в суглоб, при цьому його концентрація в синовіальній рідині підвищується. З білками плазми крові зв’язується 90–98%. Індометацин здатний витісняти інші лікарські засоби і посилити їх терапевтичний ефект при одночасному застосуванні.

Метаболізм: метаболізується в печінці за допомогою окислення і кон’югації.

Виведення: період напіввиведення індометацину варіюється між 2,6 та 11,2 години або в середньому 5,8 години. 60–75% виводиться нирками, із них 10–20% у незміненому вигляді, а інша кількість виділяється із жовчю і фекаліями. Проникає у грудне молоко.

Клінічні характеристики

Показання

гострого і хронічного болю при запальних та дегенеративних захворюваннях опорно-рухового апарату: ревматоїдний артрит; гострий і в стадії загострення хронічний анкілозивний спондилоартрит (хвороба Бехтєрева); напад подагри і подагричний артрит; остеоартрит від помірної до тяжкої форми;
захворювання навколосуглобових тканин: тендиніти, бурсити (гостре хворобливе плече), тендобурсити, тендовагініти, больовий синдром та запалення після травм (у тому числі у спортсменів) та оперативних втручань;
дископатія, плексит, радикулоневрит;
дисменорея.

Слід обережно оцінити потенційну користь та ризик застосування індометацину та інші варіанти лікування перед тим, як прийняти рішення про застосування індометацину. Необхідно використати найнижчу ефективну дозу за найкоротший період часу відповідно до індивідуальної мети лікування пацієнта (див. розділ «Особливості застосування»).

Протипоказання

Підвищена чутливість до активної або будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.

Підвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів із клінічним проявом астматичного нападу, кропив’янки або риніту, ангіоневротичний набряк.

Дані в анамнезі про шлунково-кишкові кровотечі або перфорації, що були спричинені застосуванням лікарських засобів групи нестероїдних протизапальних засобів в минулому.

Активна або рецидивуюча пептична виразка чи кровотеча (два або більше випадків підтверджених виразок чи кровотеч), виразковий коліт та/або ентероколіт.

Одночасне застосування інших нестероїдних протизапальних засобів, включаючи специфічні інгібітори циклооксигенази-2, через підвищений ризик виникнення небажаних ефектів.

Тяжка серцева недостатність.

Тяжка печінкова і ниркова недостатність.

Геморої, анальні фістули та тріщини, проктити та інші хвороби прямої кишки і ануса.

Кровотечі із гемороїдальних вузлів.

Перед- і постопераційний біль при операції аортокоронарного обхідного шунтування.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Одночасне застосування зальцитабіну та індометацину спричиняє зміни їх фаркмакодинаміки.

Зидовудин: одночасне призначення із зидовудином підвищує мієлотоксичність індометацину та ризик гематологічної токсичності.

Ризик прояву токсичності індометацину підвищується при застосуванні з ритонавіром.

Одночасне застосування з галоперидолом посилює сонливість.

При одночасному застосуванні з бензодіазепінами підвищується ризик виникнення запаморочення.

При одночасному застосуванні з десмопресином посилюється дія останнього.

Індометацин здатен знижувати швидкість виведення баклофену і таким чином підвищувати рівень його токсичної дії.

Індометацин здатен спотворювати результати лабораторних аналізів:

викликати підвищення рівня одного або більше печінкових ферментів;
може бути причиною одержання помилково негативних результатів при пробі пригнічення дексаметазону.

Інші НПЗЗ: одночасне застосування індометацину з іншими НПЗЗ підвищує ризик шлунково-кишкових ускладнень. Слід уникати застосування двох чи більше НПЗЗ у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення небажаних ефектів.

Дифлунізал: підвищує рівень індометацину в плазмі крові і знижує його нирковий кліренс. Можливе виникнення летальних шлунково-кишкових кровотеч. Дана комбінація не рекомендується.

Дигоксин: індометацин може підвищувати концентрацію дигоксину в плазмі, що потребує корекції дози і відстеження рівня дигоксину.

Солі літію: індометацин подовжує та потенціює дію солей літію та підвищує літієву токсичність.

Імуносупресори: одночасне застосування індометацину та імуносупресорів, таких як метотрексат та циклоспорин, веде до посилення їх токсичності. У пацієнтів при одночасному застосуванні індометацину і муромонабу-CD3 підвищується ризик розвитку психозу та енцефалопатії. Одночасне застосування з такролімусом підвищує нефротоксичність індометацину. Слід бути обережним при одночасному застосуванні з циклофосфамідом у зв’язку з виникненням водної інтоксикації.

Діуретики: НПЗЗ знижують терапевтичну ефективність діуретиків. Можливе підвищення ризику виникнення гіперкаліємії при сумісному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками та зменшення ниркових функцій при комбінованому застосуванні з тіазидними діуретиками. Діуретики можуть посилювати нефротоксичність індометацину. Слід уникати одночасного застосування з тріамтереном через виникнення оборотної ниркової недостатності.

Пробенецид: сповільнює екскрецію і підвищує токсичність індометацину.

Антигіпертензивні засоби: індометацин може послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ та ß-блокаторів при одночасному застосуванні.

Кортикостероїди: підвищений ризик шлунково-кишкових ульцерацій і кровотеч.

Антикоагулянти: НПЗЗ можуть посилити дію антикоагулянтів при комбінованому застосуванні. Підвищується ризик ульцерацій та кровотеч. Необхідно контролювати час кровотечі та протромбіновий час. Індометацин конкурентно взаємодіє з кумариновими антикоагулянтами у місцях зв’язування з білками плазми крові, в результаті підвищується їх концентрації в плазмі крові. У випадку їх одночасного застосування індометацин призначають у найнижчій можливій дозі та оцінюється можливість додавання протективних агентів.

Антиагреганти та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs): підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі. Слід з обережністю одночасно застосовувати з антидепресантами (SSRIs) через підвищення ризику кровотеч.

Антибактеріальні засоби. При одночасному застосуванні з антибактеріальними засобами може підвищуватися ризик виникнення судом, із ципрофлоксацином — ризик шкірних реакцій і нейротоксичність. З обережністю застосовувати пацієнтам, які приймають хінолонові антибактеріальні лікарські препарати.

Протидіабетичні засоби: індометацин не змінює терапевтичну ефективність пероральних протидіабетичних засобів та інсуліну, незважаючи на те, що є спостереження про гіпо- або гіперглікемічну дію при їх одночасному застосуванні. Дія похідних сульфонілсечовини може посилюватися нестероїдними протизапальними засобами. У поодиноких випадках одночасне застосування з метформіном може спричинити метаболічний ацидоз.

Судинорозширюючі засоби: при одночасному застосуванні з судинорозширюючими засобам (пентоксифіліном) підвищується ризик кровотеч.

Бісфосфонати: одночасне застосування з бісфосфонатами підвищує біодоступність індометацину.

Особливості застосування

Побічну дію можна зменшити, використовуючи для купірування симптомів найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого часу.

Слід бути обережними при застосуванні препарату пацієнтам після хірургічних втручань, оскільки тривалість кровотеч у них може зростати.

У результаті своєї протизапальної дії лікарський засіб може маскувати симптоми гострого запалення, що вимагає виключення наявності бактеріальної інфекції при його призначенні. У поодиноких випадках застосування індометацину може маскувати прояви інфекційно-запального процесу, також слід бути обережними при застосуванні живих вакцин.

Слід бути обережним, застосовуючи препарат хворим на бронхіальну астму, у зв’язку з можливістю виникнення бронхоспазму.

Слід уникати одночасного застосування індометацину з іншими НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Пацієнтам, які тривалий час застосовують препарат, слід періодично проводити дослідження крові, функцій печінки або шлунка, щоб якомога раніше виявити будь-який небажаний вплив.

Слід обережно застосовувати лікарський засіб пацієнтам із порушеннями функції нирок, печінки або серця, або станами, що спричиняють затримку рідини в організмі, оскільки індометацин спричиняє послаблення функції нирок та застій рідини.

Пацієнтам зі зниженим кровотоком, у яких ниркові простагландини відіграють важливу роль у підтримці ниркової перфузії, НПЗЗ можуть спровокувати виражену ниркову декомпенсацію. До групи ризику виникнення подібної реакції входять пацієнти з нирковою або печінковою дисфункцією, хворі на цукровий діабет, пацієнти літнього віку, пацієнти зі зниженим об’ємом міжклітинної рідини, застійною серцевою недостатністю, сепсисом, а також особи, які одночасно приймають нефротоксичні препарати. У таких пацієнтів необхідно контролювати функцію нирок під час прийому препарату.

Індометацин застосовується з обережністю пацієнтам із нирковими захворюваннями через можливе ураження нирок.

Шлунково-кишкові крововиливи, ульцерації і перфорації, включно з летальним наслідком, спостерігаються при застосуванні всіх НПЗЗ у будь-який час у ході лікування, незалежно від наявності застережливих симптомів або даних про попередні серйозні ускладнення з боку шлунково-кишкового тракту.

Ризик появи побічних дій з боку шлунково-кишкового тракту вищий при застосуванні високих доз НПЗЗ у пацієнтів з виразковою хворобою в анамнезі, особливо ускладненою крововиливом або перфорацією, та у пацієнтів літнього віку. У таких пацієнтів лікування НПЗЗ слід розпочинати з найнижчої можливої дози, беручи до уваги необхідність застосування протективних лікарських засобів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи). Цей підхід рекомендується і у разі одночасного застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських препаратів, які збільшують ризик шлунково-кишкових ускладнень (кортикостероїди, антикоагулянти, антиагреганти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну).

Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам з аномаліями сигмовидної кишки.

Особлива обережність необхідна при лікуванні пацієнтів із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, такими як хвороба Крона, які можуть загостритись при застосуванні НПЗЗ.

Збільшений ризик ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту мають пацієнти, які зловживають алкоголем, курці, тому у цих групах пацієнтів лікування необхідно проводити з особливою обережністю.

Пацієнтам зі шлунково-кишковими порушення в анамнезі (переважно хворим літнього віку) слід порадити повідомляти про незвичайні абдомінальні симптоми (передусім про шлунково-кишкові кровотечі), особливо на початку лікування.

При появі ульцерацій та кровотеч із шлунково-кишкового тракту лікування індометацином слід припинити.

Необхідно забезпечити належний нагляд за пацієнтами з гіпертензією та/або легкою чи помірною застійною серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки є повідомлення про набряки та затримку рідини, пов’язані з лікуванням НПЗЗ.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ (особливо у високих дозах і тривалий час) можуть бути пов’язані зі деяким підвищенням ризику артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркт міокарда або інсульт). Немає достатньої кількості даних, щоб виключити такий ризик для індометацину.

Пацієнтів з неконтрольованою гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або судинно-мозковою хворобою слід лікувати індометацином тільки після ретельної оцінки, яка необхідна для початку довготривалого лікування пацієнтів із факторами ризику появи серцево-судинних ускладнень (наприклад, гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).

Застосовується з особливою обережністю пацієнтам із проявами гіперчутливості до харчових продуктів і лікарських препаратів, хворим з алергічними захворюваннями: сінний нежить, бронхіальна астма, назальний поліпоз.

Застосовується з обережністю хворим з психічними порушеннями, депресією, епілепсією, паркінсонізмом, оскільки може призвести до погіршення основного захворювання.

Необхідно призначати з обережністю пацієнтам з порушенням коагуляції в анамнезі, оскільки лікарський препарат пригнічує біосинтез простагландинів і впливає на функцію тромбоцитів.

Індометацин, як і інші НПЗЗ, при тривалому застосуванні може спричинити зміни функції печінки, що вимагає періодичного контролю печінкових ферментів.

Серйозні шкірні реакції, з летальним результатом включно, дуже рідко спостерігаються при застосуванні НПЗЗ і стосуються випадків ексфоліативного дерматиту, синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу. Найвищий ризик появи зазначених реакцій — на початку лікування (в перший місяць). Застосування лікарського препарату слід припинити при появі перших шкірних або інших ознак гіперчутливості.

У жінок репродуктивного віку існує ризик оборотного пригнічення фертильності при застосуванні препарату.

При застосуванні НПЗЗ існує ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у пацієнтів віком від 65 років, пацієнтів з нирковою недостатністю, пацієнтів, які лікуються ß-блокаторами, інгібіторами АПФ і калійзберігаючими діуретиками. У таких пацієнтів необхідно контролювати рівень калію в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Лікарський засіб протипоказаний у період вагітності.

Годування груддю

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Індометацин Софарма може викликати побічні дії (шум у вухах, запаморочення, сонливість, порушення слуху і зору), що можуть порушити активну увагу і рефлекси, впливаючи на здатність керувати транспортними засобами та працювати з машинами.

Спосіб застосування та дози

Дозування:

дорослі: звичайна доза — по 50 мг (1 супозиторій) 2 рази на добу або по 100 мг (2 супозиторії) один раз на добу. Максимальна добова доза становить 200 мг.

При застосуванні добової дози, що перевищує 150–200 мг, збільшується ризик появи побічних дій.

Пацієнти літнього віку: рекомендується приймати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого часу, тому що існує підвищений ризик виникнення побічних дій. За пацієнтами необхідно наглядати, оскільки можливе виникнення кровотечі з шлунково-кишкового тракту.

Тривалість лікування:

тривалість лікування препаратом не повинна перевищувати 7 діб.

Спосіб застосування:

Індометацин Софарма, супозиторії, застосовують ректально.

Частоту появи побічних дій можливо зменшити, застосовуючи для купірування симптомів найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого часу.

Діти

Безпека застосування у дітей не встановлена.

Препарат не застосовувати для лікування дітей віком до 14 років.

Передозування

Симптоми: нудота, блювання, сильний головний біль, запаморочення, порушення пам’яті та дезорієнтація. У складніших випадках спостерігаються парестезії і судоми.

Лікування: симптоматичне та підтримуюче. Неможливо вивести індометацин з організму за допомогою гемодіалізу.

Побічні реакції

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, анемія (включно гемолітична та апластична), пригнічення діяльності кісткового мозку, дисеміноване внутрішньосудинне згортання.

З боку імунної системи: дуже рідко — бронхоспазм, астматичні напади, анафілактичні або анафілактоїдні реакції у алергічних пацієнтів, гарячка, васкуліт, анафілаксія, набряк легень, мозку.

З боку нервової системи: збудження, судоми, м’язова слабкість, мимовільні м’язові рухи, психічні розлади, посилення епілепсії і паркінсонізму, порушення свідомості, кома, дизартрія, асептичний менінгіт, галюцинації, страх, запаморочення, головний біль, вертиго, сонливість, депресія, втомлюваність, тривожність, слабкість, порушення концентрації, сетивні порушення, включаючи парестезію, дезорієнтація, безсоння, дратівливість, периферична невропатія, розлади пам’яті, психотичні реакції, непритомність, деперсоналізація.

З боку органів зору: неврит зорового нерва, відкладення на рогівці та пошкодження сітківки, в тому числі жовтої плями, кон’юнктивіт, біль у навколоочній ділянці, диплопія, затуманення зору.

З боку органів слуху та лабіринту: дуже рідко — порушення слуху, шум у вухах, глухота.

З боку серця: тахікардія, стенокардія, пальпітації, аритмії, набряки, дуже рідко — серцева недостатність, пов’язана із застосуванням НПЗЗ.

Застосування індометацину (особливо у високих дозах та тривалий час) можна пов’язати зі слабким підвищеним ризиком інфаркту міокарда або інсульту.

З боку судин: артеріальна гіпертензія, гіпотензія, тромботична мікроангіопатія.

З боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, порушення смаку, гастроентерит, ерозивно-виразкові ураження, кровотечі і перфорації травного тракту, проктит, стриктури кишківника, гастрит, кровотеча із сигмовидної кишки або із дивертикулу, регіональний ілеїт, холестаз, нудота, блювання, діарея, диспепсія, запор, біль у животі, метеоризм, мелена, кривава блювота, виразковий стоматит, загострення виразкового коліту (хвороба Крона), загострення наявної виразки.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: токсичний гепатит з жовтяницею або без такої, дуже рідко — фульмінантний гепатит.

З боку шкіри та підшкірних тканин: випадіння волосся, загострення псоріазу, екзема, свербіж з висипами або без таких, уртикарія, петехії, екхімози, дуже рідко — ангіоневротичний набряк, ексфоліативний дерматит, пурпура, вузликова еритема, мультиформна еритема, бульозні висипи, включаючи синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз.

Загальні розлади та порушення в місці введення: місцеве подразнення, місцева кровотеча та загострення геморою, свербіж в аноректальній ділянці, тенезми.

Лабораторні дані: підвищення рівня амінотрансфераз у сироватці крові (AЛT, AСT), минуще підвищення рівня білірубіну.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка

По 6 супозиторіїв у стрипі. По 1 стрипу в картонній пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

АТ «Софарма».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

вул. Ілієнське шосе, 16, Софія, 1220, Болгарія.

Індометацин-Софарма мазь 10 % туба 40 г, №1 ціни на мапі